Услуги

Мечтай и достигай

Cвітлана Мирвода: Везе тому, хто ВЕЗЕ

Світлана Мирвода, народна артистка України, кандидат наук з державного управління, володарка Гран-прі міжнародного фестивалю в Італії, солістка Академічного оркестру народної і популярної музики Українського радіо, лауреат багатьох вітчизняних фестивалів і конкурсів…

 Як ви досягли своїх цілей?

Мій творчий шлях почався ще з дитинства. Маленькою дівчинкою мене мама ставила на стільчик, як на сцену і я співала гостям. Потім придбала для мене іграшковий рояльчик тільки з білими клавішами і навчила мене одним пальчиком грати кілька пісеньок. Тому, коли у сільську школу завітала вчителька з Ковеля і запрошувала діток у музичну школу, я була перша.

Після закінчення музшколи по класу бандури, спробувала вступити до Луцького музучилища. Але… не знайшлось для мене місця. І тут відіграла доленосну роль моя вчителька Маслечко Надія Григорівна, яка підбадьорила і сказала – не здаватись, а поступати наступного року…Ходила ще рік у музичну і вже пройшла.

Роздумуючи над творчим шляхом – напрошується такий висновок – працювати багато, навіть, якщо спотикаєшся, падаєш – не опускати рук. Як то кажуть, зроби максимально для своєї мрії, пробуй різні варіанти її втілення, не вдається?  Тоді відпусти. А згодом притягнуться обставини, люди, які тобі допоможуть…

У мене так часто було. Після музучилища, де я себе вже пробувала навіть і як естрадна співачка (влітку  в культбригадах) вступила до Львівської консерваторії – і в цьому мене наставила викладач по бандурі Ткач Тетяна Петрівна.

У Львові клас професора Герасименка Василя Явтуховича і тріо бандуристок, яке вже виїжджало неодноразово за кордон. Знову мрія – побачити світ! Зараз маю 15 країн, де була з виступами. Так , я маю академічну освіту, але завжди мріяла співати й естрадні пісні…

Ніколи бандури не полишала, а навпаки – у її супроводі почала виконувати авторські сучасні пісні. Додала ще й гітару, бо подобається співати з нею романси. Для того , звісно, вперто вчилась грати на цьому інструменті. Так само вже тепер маю ще й естрадний репертуар – пишуть пісні друзі-автори. Тобто, не одразу, але збулась мрія – бути на сцені, дарувати людям свою творчість у трьох аспектах – як бандуристка, виконавиця романсів у супроводі гітари і естрадна співачка.

Ще про одну мрію, дуже таємну… Коли вчилась – була… повніша , ніж зараз, на 12 кг. Цим дуже переймалась – мріяла схуднути! Що тільки не робила! Не їла хліба, солодкого (а дуже люблю), щодня перед парами бігала на стадіон і т. д. Худла на 2-3 кг. І продовжувала дієти. А коли вийшла заміж уже не хвилювалась про фігуру, але й не кинула займатись фізичною культурою. І о диво ! Після народження першого сина Клима – схудла, народила другого – Тимофійка – не поправилась. До цього часу тримаю 55 кг, але ні в чому собі не відмовляю в їжі. Для підтримання здоров`я, енергії роблю різні комплекси вправ вдома, на стадіоні, занурююсь зимою в ополонку. Знову ж таки – не лінуюсь, а іноді себе навіть змушую – ТРЕБА!

Ще дуже важливо у досягненні мрій – не забувати про любов до людей… Бувало траплялись заздрісники, навіть їхні дії дуже дошкуляли, але – не зважати, перегорнути неприємну сторінку і РОБИТИ свою хорошу справу. Для творчої людини не сумісна пасивність, байдужість, агресивність, сірість. А загалом – раджу багатьом попрощатись з одвічним українським бідканням, хронічним скигленням, скаргами на всіх і на все. Почати з себе – самокритично і сміливо – а що я зробив (зробила) для втілення своєї мрії?

Колись мені радили: естадні пісні – це не твоє, ти бандуристка. Я кивала головою, запевняла, що бандури не покину і… співала ритмічні естрадні пісні. Тепер ці ж люди хвалять…

Ще одна мрія! Люблю молодь! Завжди хотіла спілкуватись, а коли бачу, що творчість моя подобається молодим – просто щаслива. Мабуть тому Господь привів на викладацьку роботу. І знову випадок – зустріч з людиною, яка і привела в Університет “Україна” Це професор Пішеніна Тетяна Іллівна. А далі знайомство з Президентом університету Таланчуком Петром Миххайловичем, який і запропонував викладати. Тепер читаю лекції студентам, захистила дисертацію на тему соціально -культурно сфери і радію, що можу посіяти духовні зернята у молоді душі.

Чи вірите, в Долю?

У Долю в якійсь мірі вірю, бо посилались же мені такі люди! Але вирішальне значення має наш особистий вибір, як діяти. Можна чекати блага на тарілочці, а можна діяти, працювати, пробувати, навіть , коли видається, що щось нереальне. Господь бачить наші старання. Везе тому, хто ВЕЗЕ, тягне свій віз!

Так, я могла злякатись пропозиції – викладати студентам, це ж не співати, чи грати. Але ризикнула, поступила ще сама вчитись. Тепер читаю свої предмети і вдячна Долі, Богу, що дав сміливість і сили взятись. Для мене це був неабиякий розвиток. Студенти – це наше майбутнє. Ще хто кого вчить!..

Тож Доля є, але приблизна, останнє слово за кожним з нас. Діяти і працювати. Не ЛІНУВАТИСЬ! Не забувати про душу, намагатись виконувати Божі заповіді, читати, відпочивати мудро…

Який головний висновок зробили зі свого минулого і продовжуєте Ви мріяти і досягати своїх цілей?

Підсумки ще рано підводити. Я ще повна сил, енергії працювати… Але !.. Маю сім`ю, чоловіка, який розуміє і як може підтримує у творчості, сини мої виросли хорошими людьми. Старший одружений, то ж я маю вже і донечку. І всі ці досягненні не суперечать моїй діяльності. Мрію ще багато! Працюю над цим і над собою. Ставлю в гасло слова мудрого українського економіста Богдана Гаврилишина : “Не бійся мріяти!”

Народилась у високосному році… 29 лютого і акушерка сказала, що дитина буде або дуже щасливою, або дуже нещасливою. Підтверджую перший варіант!

Висновок, все збувається, про що мріялось. Не жалкувати, що не вдалось, бо все одно, це (згодом виявляється) – на краще!

Світлана Мирвода

Leave a Reply

You can use these HTML tags

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

  

  

  

*

code