Проєкт 1
Ситуація
Забудовник позиціонував житловий комплекс як продукт високого класу, хоча за розташуванням він належав до економсегмента. Комплекс конкурував із проєктами економкласу і програвав їм за ціною. Компанія постійно давала знижки, знижки вичерпали оборотні кошти, і компанія опинилася на межі банкрутства. У проєкт вклали кошти близько 150 сімей-інвесторів, загальний обсяг вкладень становив десятки мільйонів доларів.
Що зробили
Залучили до добудови компанію, яка спеціалізується на житлі економкласу, і добудували комплекс за стандартами цього класу. Провели переговори з власниками компанії та землі, органами влади й інвесторами.
Результат
Будинки добудовано, інвестори отримали квартири.
Моя роль
Кризовий керуючий проєкту.
Проєкт 2
Ситуація
Житловий комплекс площею 140 тис. м² на момент передачі мені в управління мав збиток 20 млн доларів. Розташування теж викликало питання.
Що зробили
Перевели проєкт у преміальний сегмент: додали навісні фасади, сучасні інженерні рішення, консьєрж-сервіс, холи для мешканців і гостей, комерційні перші поверхи й торговий центр. Повністю відмовилися від знижок. Рекламою і маркетингом пояснили покупцям переваги розташування.
Результат
Проєкт вийшов у прибуток.
Моя роль
Керуючий проєктом.
Модель компанії визначає те, за що покупець готовий платити в конкретному місці. Галузь і побажання власника тут вторинні. Перший проєкт перевели в модель «Найкраща сукупна вартість», другий у модель «Найкращий продукт». Обидва результати отримано завдяки тому, що всі рішення проєкту стали відповідати одній моделі.